Василь Стус (1938-1985 рр.) – видатний український поет, перекладач, літературознавець, правозахисник і мислитель, чиє ім’я ще у 1980-х роках стало символом непокори, а життя – втіленням сили духу людини, яка свідомо пішла на смерть в ім’я свободи та гідності. Він жив, творив й загинув заради того, щоб український народ мав те, що богом дано кожному народові – свободу, незалежність, право на рідну мову та культуру, власну історичну пам’ять. Його ім’я й сьогодні кровоточить та болить тим, для кого близькі та зрозумілі його ідеали.

Василь Стус – особистість унікальна. Таких, як він, в нашій історії одиниці. Тому, коли театр намагається розповісти про його життя та творчість за допомогою методів, які є в його розпорядженні, це заслуговує на повагу та вдячність. Бо такий крок потребує творчої сміливості та майстерності. Якщо ж спроба доторкнутися до внутрішнього світу поета та громадянина виявиться ще й вдалою, треба особисто потиснути руку кожному, хто буде причетний до цього.

Прем’єра моновистави «Нескорений… або Шлях ста зневір», присвяченої Василеві Стусу, яка нещодавно відбулася на малій сцені Запорізького обласного театру ім. В.Г. Магара, належить до саме таких перемог. Спектакль створила головний режисер театру Тетяна Лещова, а головну роль виконав актор Сергій Собержанський. Якщо казати коротко, вона є відображенням дороги боротьби та болю геніального поета. Але, якщо глибоко зануритися в те, що відбувається на сцені, ми побачимо перед собою не символ боротьби, яким вже давно став Василь Стус, а живу людину. Із своїми роздумами, сумнівами і нескінченою самотністю.

Звідки великий поет, який мав все, що треба для блискучої кар’єри успішного літератора, брав сили відректися від земного щастя та протистояти системі? Які мотиви рухали ним? Відповіді на ці та багато інших питань мислячий глядач без особливих зусиль знайде у талановитій грі актора Сергія Собержанського. В образі поета-борця він виглядає настільки органічно, що іноді здається, нібито сам Василь Стус постає перед людьми і прагне донести до них своє безсмертне слово.

У виставі глядач не почує хрестоматійних віршів поета, і це в даному випадку не прорахунок, а своєрідна режисерська знахідка. Фундаментом сценічного дійства є листи Стуса з неволі до рідних, а також сторінки його біографії. Використовуючи все це, режисер-постановник вистави намагається показати драму буття людини, яка всупереч абсурдності й жорстокості оточуючого середовища, спромоглась жити і творити за законами свого єства.

Реалізувати свій задум їй блискуче вдається. Все, що відбувається на сцені, з перших хвилин бере глядача в полон й не залишає до останньої миті. Глядач у якусь хвилину починає співчувати поетові та сприймати його біль як свій особистий.

Особливу подяку також треба висловити художнику-постановнику вистави Наталії Мацук. Оформлення сценічного простору, яке вона виконала, вражає! Одяг головного героя – розірваний светр і брудні штани, клітка, картонні  папки з кримінальними справами, які він перебирає час від часу, та інше, не відволікають уваги глядачів від головного, а навпаки, підкреслюють напруженість і драматизм подій.

Не останню роль відіграє й музика, використана у виставі. Вона нібито є ще однією дійовою особою, присутність якої дуже органічно доповнює атмосферу того, що відбувається.

«Василь Стус – щаслива людина: його спадщина не пропала, хоча лежала у перерві. Знайшлось, кому рятувати його творчість – збирати, опрацьовувати, видавати… То в наш час, коли скрізь бракує розумних рук, загиблий Василь Стус зробив більше за багатьох інших, кому поталанило вернутися. Він справді «у смерті повернувся до життя», – писав свого часу друг поета, письменник та дисидент Євген Сверстюк. З цими словами неможливо не погодитися. Тому залишається щиро привітати «магарівців» із створенням емоційної, щирої, а головне – дуже актуальної і потрібної людям вистави.

Після прем’єрного показу ми поспілкувалися з режисерскою-постановницею вистави Тетяною Лещовою.

–Тетяно Олександрівно! Чому на головну роль ви обрали саме Сергія  Собержанського?

–По-перше, тому, що ми вже працювали разом над створенням вистави «Тайна буття», присвяченою Іванові Франку. Він також виконав у ній головну роль. По-друге, я завжди спілкуюся з акторами, для того, щоб з’ясувати, яка саме драматургія цікавить іх зараз. У Сергія є внутрішній стрижень. Але мені здається, він не завжди його відчував. Враховуючи формат вистави, яку ми запланували, я хотіла дати йому можливість крок за кроком дійти до творчості Стуса. В нас склався відвертий та цікавий діалог. Інакше б ця вистава не відбулася взагалі.

Спочатку Сергій сказав: «Ні! Я не буду цього грати, бо в певний період життя відчував такий самий внутрішній стан, до якого не хочу повертатися знову». Але потім, через декілька місяців він прийшов до мене й каже: «Я готовий до цієї роботи!». І ми почали працювати. Це було дуже нелегко.

Те, що Василь Стус – борець за незалежність України, добре відомо. Але нам дуже хотілося відкрити його для себе й глядачів, як людину. Тому ми розпочали опрацьовувати його листування та біографію. Крім цього, він був поетом-пророком, що казав багато речей про Україну, які всі ми спостерігаємо й зараз. Його творчість ніколи не втратить актуальності! Саме тому ми повинні розповідати про життя та подвиг Стуса. Сподіваюсь, що своє головне завдання – зацікавити глядачів та закликати їх до діалогу, ми виконали!

На остаток додамо, що також буде створено іншу версію вистави, для школярів. Вона буде проходити у вигляді творчої зустрічі з актором. Ми плануємо відвідувати школи, спілкуватися з учнями. Декілька віршів Василя Стуса Сергій вже поклав  на музику, щоб виконувати їх під гітарний акомпанемент. Впевнена, дітям буде дуже цікаво! – підсумувала Тетяна Лещова.

Володимир БУТ,  фото з офіційного сайту театру ім. В.Г.Магара

Читайте также:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поделиться