Український соловейко – народна артистка України Ніна Матвієнко днями виступила  у Запоріжжі з сольним гала-концертом, на сцені палацу культури «Дніпроспецсталь».

Поделиться

Український соловейко – народна артистка України Ніна Матвієнко днями виступила  у Запоріжжі з сольним гала-концертом, на сцені  палацу культури «Дніпроспецсталь».

Її спів, що вражає до глибини душі, є насправді неповторним! Вона розповідала про свою жіночу долю, про маму, а також про те, як виховує маленьку внучку – Ніну Матвієнко. Виконала старі відомі хіти «Дикі гуси», «Сіла птаха», «Квітка-душа», та низку  народних та нових авторських колискових для дорослих. Вони, без сумніву, викликали у всіх присутніх теплі спогади про дитинство, мамині добрі очі та її лагідні руки…

Пісня не лише душа народу – вона його крила. У Запоріжжі легендарна співачка Ніна Матвієко, лауреат Національної премії ім. Т. Г.Шевченка, Герой України, оголювала свою душу, і глядачі, затамувавши подих, слухали її трепетне і лагідне тужіння.

Її композиції – про смак кожного ковтка повітря, про колір кожної травинки, і проживання кожної хвилини. Ще про задоволення і біль, про єднання і самотність, про усвідомлення себе через емоції і відчуття.

Ці пісні – інтерпретація українського духу. Майстерності Ніни Матвієнко аплодували в Мексиці, США, Канаді, Чехії, Польщі, Угорщині, Фінляндії, Кореї, Франції. У чому її неповторність? Який шлях пройшла  народна артистка України, щоб стати зіркою?

Перед концертом видатна співачка поспілкувалася с запорізькими журналістами.

– Сьогодні у Запоріжжі прем’єра нової програми, тому я хвилююсь, як ніколи, – каже Ніна Матвієнко. –  Найцікавіше – що багато колискових, які люди самі придумували, згодом стали народними. Такі як «Рідна мати моя», «Чорнобривці», авторів яких вже не пам’ятають. Я думаю, що автентичною стає те, що хочеться співати. Колискові, які у мене є, майже всі авторські. Дуже мало автентичних. Буду співати деякі пісні на слова Лесі Українки, Тараса Шевченка, але на народну мелодію. Хочу підняти дух у людей!

Нещодавно Ніна Митрофанівна стала бабусею, і співає колискові внучці Ніні. Найбільше мала любить: «Люлі, люлі, люлі, налетілі гулі».

– Спочатку внучка плакала, коли я її виконувала, і я перестала, – згадує співачка. – Почала співати «Гойда, гойда гой, ніченька іде». Я співаю, і вона співає «А-а-а-а», а потім я перекладаю в шиплячі інтонації, які імітують вітер, і вона засинає. У такій атмосфері важко вирватися з дитинства, перестати бути сентиментальною. Але важливе не тільки духовне, а й матеріальне. В свої 69 років співачка виступає із концертами, хоча у великий всеукраїнський тур поїхала вперше за пенсійне десятиліття. І дуже хвилювалася, як глядачі сприймуть колискові.

Вдома співачка весь вільний час займається вихованням онуки, а також робить ремонт у стилі українського бароко у своєму будинку, де мешкає із донькою Антоніною і її сім’єю. «Всі заощадження витратила на створення домашнього затишку, ніколи не була мільйонеркою. Завжди жартую, що у мене є мільйони – це про кількість моїх шанувальників», – ділиться  співачка.

Каже, що з Арсеном Мірзояном – чоловіком Тоні, склалися дружні стосунки, він готов завжди допомогти. Але спочатку… виганяла його з дому, хотіла, щоб той повернувся до своєї запорізької родини. Але потім здалася, бо всі рідні відвернулися від неї.

– Моя мати померла у 70 років, а мені теж буде скоро новий ювілей, – каже Ніна Матвієнко. – Тому треба бути добрішою… На жаль, вже п’ять років як від мене пішов від мене чоловік, бо покохав іншу жінку. Ми залишилися друзями, я змогла його простити і відпустити. І власне, коли з’явилася внучка, дала свою згоду на подружнє життя Тоні і Арсена, бо хочу, щоб донька була щасливою.

Арсен – дуже цікава людина. Наприклад, я заварюю чай, а він поставить на стіл мобільний, включить відео з джазового концерту, де побував, і запитає про мою думку. Завжди соромлюсь піднімати на нього голос, щось просити зробити. Все, що може, і хоче, він робить за власним бажанням. Бо кожен повинен бути самим собою – таким, як він є. Арсен багато виступає з концертами, бо також проти війни – за мир, як і я. Повернувся з першого виступу у зоні АТО посивілим, і два дні мовчав, хвилювався.

Ніхто з нас вдома не висипається, по черзі дивимося за дитиною, і Арсен теж часто її укладає спати, гойдає; він дуже домашній чоловік. Клопоту з малою багато, але все це – весело, і зараз родинне щастя – головне для мене. Бо щастя – коли сміються діти. Щастя – коли співає душа. Щастя – коли є сім’я!

Концерт у Запоріжжі став справжньою подією в мистецькому та культурному житті. Ніна Матвіенко – дуже тонка душа, завжди непересічна у своєму виконанні. Сольний спів Матвієнко своєрідний, оригінальний. Він як чисте ранкове повітря непомітно проникає в серце, зачаровує магією м’якого голосу, глибиною почуттів. І це не дивно, за словами Ніни Митрофанівни, «нова програма є свого роду сповіддю».

І річ не в жалісному голосі чи його нюансах. На відміну від багатьох естрадних співаків, Ніна Матвієнко живе піснею, глибоко переживає під час співу. Співає своїм щедрим серцем. Її народність бере витоки з історії рідного краю, його легенд, балад, від мудрої селянської філософії, в основі якої розум, доброта, внутрішній протест проти неправди.

Старих пісень в програмі було не багато, але хіт на всі часи «Рідна мати моя» разом з народною артисткою виконував весь зал. Зворушили душу композиції «Квітка-душа», «Сіла птаха», і глядачі дякували артистку квітами. Також Ніна Матвієнко привітала свого брата Василя, що знаходився у залі, а також маму Арсена Мірзояна. «Сваха, дякую», – сказала Ніна Мітрофанівна. Бо, дійсно, маленька дитина Тоні і Арсена стала її втіхою у житті.

Разом з Ніною Матвієнко в концертній програмі також взяли участь французький співак Поль Манондіз, який свого часу здобув золотий приз Королівської консерваторії Брюсселя. А також солістка ансамблю «Королівна» Настя Друзюк і запорізький ансамбль «Росяночка».

Артистка зізналася, що захоплюється голосом і стилем виконання французького співака. Цікаво, що Поль одружився з українкою і переїхав жити на батьківщину дружини. Полюбив нашу країну, вивчив кілька пісень українською мовою, в тому числі і чарівну і популярну «Квітка-душа».

На концерті Поль Манондіз і Ніна Матвієнко акаппела заспівали цю пісню, приємно здивувавши глядачів; їм аплодували стоячи. Їх голоси немов огортали слухачів, дозволяючи не тільки почути красиве звучання, але і в повній мірі відчути те, що написано між рядків. У цьому і є душа!

Цікаво знати

Ніна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 року в с. Неділище Житомирської області, України. Була п’ятою з одинадцяти дітей. Вчилася в школі-інтернаті для дітей з багатодітних сімей.

З 1968 р., після закінчення вокальної студії при Українському народному хорі ім. Г. Верьовки, стає його солісткою. Співпрацювала з вокальним тріо «Золоті ключі». У 1979 р. вона стала заслуженою, а в 1985 р. – народною артисткою України. Є професором кафедри музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв.

Досвід кінематографічних робіт Ніни Мітрофанівни чималий. Грала в художніх картинах «Солом’яні дзвони», «Пропала грамота», «Золоте весілля», знімалася в документальних фільмах «Кларнети ніжності», «Політ стріли», «Цвіт папороті», «Ой, глибокий колодязю», «Тризна», «Хор народний», «Дівочі мрії», «Ой, гаю мій, гаю», «Весняні варіації», «Ти, моя пісне».

Брала участь у телевізійних виставах «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди». Озвучила піснями науково-популярні та хроніко-документальні фільми. В її творчому доробку також участь в радіоспектаклях «Лісова пісня», «Князь Святослав», «Сватання на Гончарівці».

У 1988 р. був знятий відеофільм за участю Ніни Матвієнко «Русалчин тиждень». У 1995 р. артистка зіграла 16 вистав з американським театром «La Mama E.T.C.». (Нью-Йорк, США). У 1997 р. разом із японським танцівником Тадаші Ендо та режисером Сергієм Проскурнею створила чудову музичну виставу «Під сонцем».

Творчість співачки було удостоєно численних премій і нагород, включаючи Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка.

У 1971 році вийшла заміж за художника Петра Гончара, має трьох дітей – синів Івана, Андрія і дочку Антоніну. Сини пішли шляхом батька, обидва – художники. У 2005 році Іван постригся в ченці, але зараз вже трохи займається мистецтвом і живе разом зі своєю матір’ю, а дочка – співачка продовжує справу Ніни Матвієнко.

 Віра ВОЛОДИМИРОВА, фото Олега ВАЛИКА

 

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Поделиться
РубрикиПерсона

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

81 − = 74