Завдяки  Назарію  Яремчуку  облетіли світ наші українські пісні – «Червона рута», «Водограй», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Гей, ви, козаченьки»… Його голос і манеру виконання неможливо не впізнати. І досі луна, записаний на плівці, цей чарівний голос.


Поделиться

Завдяки  Назарію  Яремчуку  облетіли світ наші українські пісні – «Червона рута», «Водограй», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Гей, ви, козаченьки»… Його голос і манеру виконання неможливо не впізнати. І досі луна, записаний на плівці, цей чарівний голос.

Саме він – разом з Володимиром Івасюком, Софією Ротару, Василем Зінкевичем та Левком Дутківським – стояв бiля джерел становлення самого поняття української естрадної пісні. Його фантастичній популярності новітні зірки нашого шоу-бізнесу можуть лише позаздрити. Хоча шлях до вершин визнання у Назарія Яремчука був тернистим.

Поява українського «Бітлз» 

Він народився 30 листопада 1951 в селі Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині. Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм. Народження сина стало для 64-річного батька справжнім святом. Вся родина Яремчуків була дуже музикальна: батько мав чудовий тенор, співав у церковному хорі; мати, крім гарного голосу, добре грала на мандоліні, а також мала хист до акторства. Ще малим хлопчиком Назарій також почав співати.

Батько помер, коли  він  ходив ще у четвертий клас, і родина опинилася у дуже скрутному становищі. Вихід був один – віддати молодшу дитину на навчання до школи- інтернату. По закінченні школи, мріючи стати мандрівником, на зразок Жака Іва Кусто, Назарій віддав документи до Чернівецького університету на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Довелося попрацювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії, закінчити курси водіїв. Лише з другої спроби  йому вдалося вступити до університету.

Восени 1969 року Назарій починає виступати у самодіяльному вокально-інструментальному ансамблі «Смерічка» при Вижницькому будинку культури. «Одного разу я прийшов на репетицію і в перерві вийшов на сцену та заспівав покладовську «Кохану», – згадував артист. – Мене почув засновник «Смерічки» Левко Дутківський і запропонував підготувати «Незрівнянний світ краси» та «Я піду в далекі гори». Мій спів йому сподобався, і я отримав запрошення до колективу».

Перше митецьке визнання Назарію принесла «Гірянка». З нею він та Зінкевич стали лауреатами Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти». Після участі «Смерічки» у конкурсах «Пісня-71» та «Пісня-72» івасюковські «Червона рута» та «Водограй» почнуть співати по всіх куточках нашої країни. Але слава не змінить характер Яремчука. Зіркової хвороби він ніколи не мав.

А невдовзі Володимир Івасюк напише пісні, які принесуть і йому, і виконавцям всесвітнє визнання. Після зйомок фільму «Червона рута» (1972) Софія Ротару, Василь Зінкевич та Назарій Яремчук стануть улюбленцями публіки.

Назарій веде активне концертне життя. Зараз навіть важко повірити, що можна було за 23 дні провести 46 концертів. І скрізь – повні зали, а слухачі готові були навіть висіти на люстрах, аби почути своїх улюбленців. Пройде зовсім небагато часу, і ансамбль «Смерічка» назвуть українським «Бітлз».

В середині 70-х дует Зінкевич – Яремчук розпався. Кожен пішов своїм шляхом у мистецтві: Василь Іванович переїхав до Луцька і став солістом ансамблю «Світязь», а Назарій Назарович лишився у «Смерічці». Але співаки зуміли зберегти дружні стосунки, і коли у Назарія народилася донька, Василь став її хрещеним батьком.

Співець кохання

За словами поета Вадима Крищенка, Назарій був делікатною людиною. Не вмів відмовити проханням знайомих. Цим іноді користувалися занадто настирливі і, на жаль, не дуже здібні особи, які постійно йому набридали.

 Своїм талантом він із досить посередніх пісень створював твори, які надовго запам’ятовувалися. Колеги стверджують, що Назарій мав абсолютний слух і міг взяти ноти і відразу почати співати, був завжди у прекрасній формі і готовим до роботи.

–Ми з Яремчуком випустили у світ близько двох десятків пісень, – говорить поет, – які написали разом з Олександром Злотником, Геннадієм Татарченком, Остапом Гавришом, Володимиром Шабашевим, Олексадром Пушкаренком. Мені дуже подобалось, як він виконував пісню «Одинокий вожак». Я вважаю Назарія лідером, вожаком в українському пісенному товаристві.

В кінці 70-х на фестивалі «Кримські зорі» відбулася зустріч співака з композитором Олександром Злотником, яка переросла в творчу й особисту дружбу. Їх першою спільною піснею став «Гай, зелений гай» на слова Юрія Рибчинського. «Пісні вчив швидко, відразу запам’ятовував мелодію і робив перший, так би мовити, «чорновий» запис, – розповідає композитор. – Потім опрацьовував ці твори вживу на концертах, і під час виконання відчував реакцію слухачів, бачив, як треба зробити — так, чи інакше в тому, чи іншому мелодійному обороті. Лише через два-три місяці знову «накладав» голос на фонограму пісні. І це вже був дійсно твір. Одним з подарунків до його 40-річчя стала  пісня «Родина», написана разом із Вадимом Крищенком.  Ії він чомусь не поспішав записувати, немов відчував, що вона стане останньою в його житті. Саме  цю пісню він виконав у концерті в Національній опері України 7 червня 1995 року. Цей концерт став лебединою піснею Назарія Яремчука».

Треба відмітити, що довгий час на естраді у Яремчук мав амплуа ліричного героя, але він казав, що любить виконувати тi пісні, в яких поєднується лірика та громадянське звучання. У 70-80-ті Назарій Яремчук був співцем кохання, або, як кажуть сьогодні, «секс-символом української естради».  Коли він співав: «Запроси мене у сни свої», кожна дівчина вірила, що тільки до неї він звертається.

Назарія обожнювали мільйони, а він був нещасливим в особистому житті. У шлюбі з Оленою Шевченко народилися двоє синів, але об’єднати батьків діти не змогли. Розлучення. Хлопчики стали жити у бабусі та дідуся в Міжгір’ї. Олена вдруге вийшла заміж, переїхала до Києва, а Назарій довго не міг знайти собі пару. Їздив по світах, а другу дружину знайшов у селі Тюдів. Вони були сусідами, жили поруч, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлученим, а Дарина вже чотири роки вдовувала і сама вирощувала доньку Вірочку.

«Мені здавалося, що я знаю Назарія все життя, – пригадує свої перші враження Дарина Яремчук, – так легко я з ним спілкувалася. Він такий вiдомий співак – і такий простий і душевний чоловік. Ми навіть не помітили, як пробалакали всю ніч. Вже коли Назарій пішов, мій брат Іван, який нас познайомив, зiзнався, що співак йому сказав: «Мабуть, ми скоро станемо родиною».

Весілля вони справили 2 лютого 1991 року. Вінчалися у церкві Івана Хрестителя в місті Косовi. У храмі було багато людей. Священик дуже радів, що вінчає такого знаменитого артиста. Після одруження Яремчуки стали жити великою родиною і не ділили дітей на «твоїх» і «моїх». Потихеньку життя співака почало налагоджуватись.

2 березня 1993 року у Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія Марічкою. Співак казав, що відчуває, ніби в нього виросли крила. І вдома, і у творчості все було прекрасно. Та раптом біда… Важка хвороба – рак. 

 Співати до кінця 

Друзі Назарія допомогли йому виїхати до Канади, сподіваючись, що західна медицина зможе  зробити диво. Співак пройшов обстеження, знав свій страшний діагноз.  Але операцію зробили запізно, і вона не допомогла. Та навіть тяжко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з-за кордону Назарій з’явився на вечорі Юрія Рибчинського, і всі відмітили, як він схуд – тільки очі, немов багаття.

Яремчук швидко згасав, страждаючи від страшенних болів. Він дуже переживав, що діти стануть сиротами. За тиждень до смерті у щоденнику написав: «На вулиці ХХ століття, невже нічого не можна зробити?» Дарина каже, що Назарій переживав, що багато не встиг зробити. Він мріяв написати історію свого краю і про походження яремчуківського роду, навіть склав генеалогічне дерево до п’ятого коліна.

30 червня 1995 року Назарій Яремчук помер. Він лежав у вишиванці, а навколо труни стояли у журбі море людей… Співака поховали на центральному кладовищі Чернівців.

Панує думка, що незамінних людей не буває. Це неправда. Співак із своїм талантом, колосальною працездатністю, величезною любов’ю до України не може бути кимось замінений. Яремчук назавжди залишився в історії  нашої культури як  видатний митець та  патріот своєї  Батьківщини.

 

If you have found a spelling error, please, notify us by selecting that text and tap on selected text.

Поделиться
Категорії:Персона