Нещодавно у Запорізькому Театрі Молоді (ТЮГу) відбулася прем’єра вистави «Bella Figura», створеної головним режисером, заслуженим діячем мистецтв України Геннадієм Фортусом за п’єсою всесвітньо відомої французької драматургині Ясміни Реза. Днями показ вистави відвідав перекладач твору Іван Рябчій, який саме заради цього завітав до нашого міста з Києва.

Іван Рябчій не тільки затребуваний перекладач, видавець і журналіст, а ще й надзвичайно цікавий співрозмовник. Саме тому спілкування з київським гостем вийшло змістовним та насиченим.

– П’єса «Bella Figura», яку ви переклали для Театру Молоді, поки що не йде в жодному іншому театрі України. З чого розпочалася ваша співпраця?

– Так, зараз запорізька вистава – це театральний ексклюзив. Розповідь про історію нашої взаємодії треба почати здалека. Знаючи про те, що я вже давно перекладаю твори франко-бельгійського письменника та драматурга ЕрікаЕмманюеля Шмітта, наприкінці 2018 року до мене звернулися його агенти. Широкому загалу українських читачів та театралів він добре відомий за романом «Оскар і Рожева Пані» та п’єсою «Розпусник». До речі, вистава «Розпусник» також є й у репертуарі Театру Молоді.

Вони поскаржилися на проблеми з відрахуваннями та правами, які в них були в Україні, і попросили, щоб я допоміг їм отримати гроші. Враховуючи те, що на той час ми вже співпрацювали, я не відмовив. Разом з колегами з ГО «Українське театральне партнерство» та Французького інституту ми вирішили цю проблему. Потім на повний зріст постало питання: офіційний представник інтересів Шмітта в нашій країні все ж таки потрібен. А якщо так, то чому це не можу бути я? Тим більше, що ми з ним добре знайомі з 2015 року. Таким чином, починаючи з 2018-го я став агентом ЕрікаЕмманюеля Шмітта в Україні. У звязку з цим виникла необхідність особисто познайомитися з театрами, які ставлять його п’єси. Під час одного з візитів на «Запорізьку книжкову толоку» я завітав у гості до Театру Молоді. Пам’ятаю, що тоді під час розмови ми згадували про п’єсу «Bella Figura», але потім ця назва забулася.

Наприкінці 2019 року я дізнався, що «Українське театральне партнерство» буде представляти інтереси Ясміни Реза в нашій країні. Відповідно виникла необхідність у збільшенні постановок за її творами. Для цього треба було перекласти якісь нові п’єси авторки. Я знову згадав про «Bella Figura» і запропонував її. У наступний приїзд до Запоріжжя також відвідав Театр Молоді, і ми знову повернулися до цієї п’єси: цього разу вже йшла конкретна розмова про те, щоб її перекласти. У березні 2020 року розпочалася коронавірусна пандемія, і всі українці опинилися запертими у своїх домівках на карантин. Часу побільшало, і я виконав цей переклад.

– Україна ніколи не була країною, де б до дотримання авторських прав ставилися з належною відповідальністю. Поясніть, як повинен вчинити той чи інший театр, якщо хоче здійснити постановку на законних підставах?

– Хочу сказати, що сьогодні в країні, навпаки, спостерігається дуже добра тенденція: багато театрів, в тому числі й ті, що раніше працювали не у правовій площині, сьогодні намагаються робити так, щоб все було відповідно до закону.

Власне процес відбувається наступним чином. Спочатку театр звертається до агента або агенції, що представляють інтереси автора, потім починаються перемовини під час яких визначаються умови щодо надання дозволу на використання потрібного твору. Далі підписується угода та видається ліцензія.

– З якими труднощами неминуче стикаються ті, хто обрав професію перекладача? Існує думка, що яким би талановитим не був перекладач, твори світової літератури все ж таки краще читати в оригіналі. Ви згодні з цим?

– З приводу того, що твори написані іноземними авторами, краще читати в оригіналі, скажу, що у багатьох випадках це дійсно так. Але не будемо забувати й про те, що існують дійсно геніальні переклади, які своєю якістю не поступаються оригіналу. У якості приклада згадаю двох людей: Миколу Лукаша та Григорія Кочура. Микола Лукаш, скажімо, перекладав твори Гюстава Флобера, Франсуа Рабле, Сервантеса та багатьох інших. Можна сказати, що в радянські часи він фактично зберіг українську мову, яку тоді намагалися якомога більше наблизити до російської. У свої переклади вставляв слова, які зникали. Я іноді теж вчиняю так. Для мене не є проблемою додати у переклад якесь слово, якщо, на мій погляд, воно є цікавим з точки зору філології.

Що стосується труднощів професії перекладача, у своїй роботі їх не відчуваю. В цьому сенсі я щаслива людина: займаюся тим, чим хотів майже із самого дитинства. Враховуючи те, що поле моєї професійної діяльності надзвичайно широке, переклад для мене – це релакс. А ще я ніколи не перекладаю того, що не хочу. Зазвичай твір для перекладу обираю тільки сам!

– Ви добре знаєте літературний ринок Європи, і, зокрема, Франції. Чи цікава українська література європейцям? Що, на вашу думку, треба зробити автору, щоб пробитися до європейського читача?

– Давайте поглянемо на те, які книжки сьогодні потрапляють не тільки на французький, а й на український ринок, і задамо собі питання: «Чому їх обирають та видають?».

Існує велика кількість французьких письменників, твори яких користуються великою популярністю на Батьківщині, але в Україні  вони нікому не цікаві. Чому? Тому що та тематика та стиль, які подобаються французам, зовсім необов’язково будуть цікаві українцям. Наприклад, у Франції Мішель Уельбек – суперзірка, головний автор країни, якого знають в усьому світі. Але серед українських читачів він має досить помірний успіх. Таких прикладів можна навести чимало.

Що стосується шляхів, завдяки яким автор зможе привернути до себе увагу, їх декілька. Перший шлях – це гранти. Припустимо, я дуже хочу перекласти якусь книгу, але розумію, що продати її буде неможливо. Тоді можу скористатися одним з грантових механізмів, яких зараз дуже багато. Другий шлях, це коли видавець ризикує та вкладає гроші, сподіваючись на те, що він зможе цю книжку продати. Існує і третій шлях – автор сам проплачує вихід своєї книги. Те ж саме стосується і української літератури.

Зазначу також, що сьогодні в Україні з’явилася грантова підтримка, яка допомагає у просуненні перекладів творів української літератури іншими мовами світу.

– Ви неодноразово приїздили до нашого міста для того, щоб взяти участь у Книжковій толоці. Чи є подальші плани щодо співпраці з культурними діячами Запоріжжя?

– Дійсно, на «Запорізькій книжковій толоці» я був багато разів. Востаннє у 2020 році, коли вона проходила під відкритим небом в районі проспекту Маяковського. Фестиваль змінив назву на «Толока 2020» та формат проведення. Завдяки останньому кроку, я вважаю, він став ще кращим. Ми постійно підтримуємо зв’язок з керівницею проекту Оленою Заставною, тому певні напрацювання та плани, безумовно, є. Але, озвучувати їх зараз не маю права. Скажу лише, що частково вони пов’язані з театром.

Впевнений, що приїду до Запоріжжя ще не один раз. Мені подобається працювати з людьми, поруч з якими завжди почуваю себе комфортно. Саме до таких людей належить Олена Заставна, а також керівниця літературно-драматургічної частини Театру Молоді Надія Петренко. Тому продовження обов’язково буде!

ДОВІДКА

Іван Рябчій, 42 роки, перекладач, видавець і журналіст. Народився 9 серпня 1978 року у Дніпродзержинську Дніпропетровської області – тепер Кам’янське. Батько – інженер, мати – медик, хімік. Закінчив факультет іноземних мов Дніпровського університету імені Олеся Гончара. Викладав там французьку й англійську. Дописував для літературних часописів, вів передачі на Першому каналі Українського радіо. Асистент президента Малої академії наук України, виконавчий директор мистецького фестивалю «Anne de Kiev Fest», співзасновник і директор видавництва «Пінзель».

Переклав українською понад 60 книжок. Зокрема, твори Жоржа Екаута, Анатоля Франса, Мішеля Уельбека, Патріка Модіано, ЕрікаЕмманюеля Шмітта. Лауреат українських і міжнародних премій за переклади та власні оповідання. Живе в Києві.

Олег ВАЛИК, фото автора та з відкритих джерел

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Поделиться

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

− 1 = 9