Таке ось продовження напрошується в назві публікації «Азовське море треба рятувати» (№33 за 19.08.2021) про початок роботи в Запорізькій облраді комісії з вирішення проблемних питань на тамтешньому узбережжі. Заперечать: це ж лише водосховище. Нічогеньке собі «лише»: 240 км довжиною та до 30 км завширшки!

Думається, чимало земляків-старожилів пам’ятають шістдесятирічної давності його створення, яскраво змальоване у фільмі Юлії Солнцевої «Поема про море» за сценарієм її чоловіка – класика вітчизняного кінематографа Олександра Довженка. Нажаль, знакова віха приносить все більше тривог мешканцям півдня України, заради блага яких і була задумана – як основне джерело регіонального водопостачання та енергонасичення.

В першу чергу, щодо стану його «кровоносної системи»: вона прискорено солоніє за рахунок заміни розчинених іонів калію іонами натрію. Як наслідок, у Каховці помічено появу медуз та морських риб. Схоже, довколишні населені пункти та поливне землеробство з часом ризикують опинитися без живильної рідини, а само «море», прискорено захоплюване отруйними синьо-зеленими водоростями, перетворитися в гниле болото…

На думку екологів, драматичній ситуації може зарадити застосування біологічного метода боротьби з наростаючим недугом. Зокрема, масове розведення черевоногих молюсків, котрі харчуються згубною «синькою». А чому б не згадати про  головного її любителя – білого товстолобика? Його раніше спеціально вирощували й випускали в дніпровську акваторію, рятуючи тим самим основну водну артерію країни. Іронія: нині цю справжню «золоту рибку» ніхто не розводить, а кількість викидів невпинно зростає, стимулюючи популяцію «синьо-зелених». Спокійненько чекаємо невідворотної катастрофи?

Чому б не взяти приклад з діловитих американців, які посередництвом довгоносиків  зупинили нашестя водяного гіацинта на своїх водоймах, особливо на Міссісіпі? Адже ця гарна квітка, нерозважливо завезена з Південної Америки, маючи шалену плодовитість, за відсутності природних ворогів стала жахливою напастю навіть для… судноплавства, що загрожувало країні неймовірними економічними втратами. Гризоту розв’язало вдумливе звернення до законів природи, котра за мільйони років еволюції виробила у всьому розмаїтті власних рослинних та тваринних «дітей» систему противаг. Вільне чи мимовільне порушення чого загрожує непередбачуваними і зазвичай негативними наслідками.

Як же домогтися подібного результату в наших умовах? Адже після затоплення величезних масивів суходолу (загальна площа Каховського водосховища – понад 2000 квадратних кілометрів!) місця нерестилищ різко скоротилися всього до 5% водного дзеркала. Відповідно, різко впала продуктивність річкової «ниви», що підтвердить будь-який рибалка. Додайте сюди промислові та побутові скиди зі всієї України з перетворенням місцевих пляжів у справжнісіньку помийну яму, де не лише купатися, а й вимити ноги гидко. Невипадково масово гине риба, інша живність, традиційні річкові водорості. Черга – за людьми, бездумне «природопідкорювання» яких і призвело до таких сумних наслідків.

Та, вочевидь, найневідкладніша проблема – розмивання берегової лінії зі швидкістю від одного до трьох метрів на рік. Неважко підрахувати, скільки «з’їдено» плодючих придніпровських земель за минулі піввіку з лишком. При цьому річкове русло впритул наблизилося до раніше віддалених од берега жител та виробничих об’єктів. Під загрозою опинилися дніпрорудненські садово-городні кооперативи, починаючи з їхнього поливу.

На черзі – фундаменти міських кварталів…

До того ж наступаючу водну стихію вже неспроможні стримати навіть прибережні лісопосадки, оскільки коріння дерев підмивають значні сезонні коливання рівня води поряд з підвищеною вітровою ерозією. А розмив традиційно «суходільних» пластів ґрунту несе в собі приховану, але вкрай небезпечну можливість потрапляння у русло останків древніх людських поховань та худобомогильників періоду епідемій чуми, холери, сибірської виразки тощо. «Прокинувшись», їхні бацили можуть заразити безліч народу. До коронавірусної напасті нам тільки цього бракувало!

Що ж робити? Звісно ж, оточити «всихаюче» узбережжя захисним бетонним молом, подібно голландцям, нереально. Оптимальний вихід підказує елементарний здоровий глузд: слід зобов’язати гідроенергетиків Каховської ГЕС суворо витримувати рівень води на показниках літнього засушливого періоду, не допускаючи стрибків при осінньо-весняних розливах скиданням «зайвини» – це дозволить різко зменшивши берегові втрати.

Безумовно, простий і необтяжливий захід радикально не вирішить «розмивну» заковику, та хоча б послабить її руйнівні наслідки для навколишнього середовища. Що ж заважає здійснити життєво необхідне для краю? І взагалі, коли ми навчимося упереджувати катастрофи замість героїчного їхнього подолання?!

Нарешті, ще один невідкладний крок – комплексне обстеження придонного мулу, в якому після зменшення течії накопичилося купа шкідливих «дарів» як місцевого, так і всеукраїнського походження. Благо, глибини водосховища невеликі – від 8 до 30 метрів, що не складе труднощів для підйому належних проб. А це вкрай потрібно для оцінки ступеню реальної небезпеки підводної біохімічної «бомби уповільненої дії» і визначення ризику вживання різних видів риб.

Поки ж від харчовиків та дієтологів можна почути хіба що пораду довше варити місцевий улов через розповсюдженість в ньому гельмінтів. А ось як бути з хвороботворною неорганікою, різноманітним шламом, дещо призабутим, але досі актуальним  відлунням чорнобильської трагедії – радіоактивними осадами? Вочевидь, тут градація однозначна – чим ближче до дна середовище існування, тим з більшою обережністю маємо ставитися до відповідних наїдків.

А що думають епідеміологи? Та й не лише вони – геть назріла комплексна «мозкова атака» на драматичний виклик сьогодення. Чому б громадськості, народним обранцям не ініціювати всебічний екологічний аудит «Каховки»? Поки не пізно. На кшталт жахаючих наслідків забруднення водного середовища, з якими стикнувся в тропічній зоні Тихого океану під час наукової експедиції по вивченню техногенного впливу на Великий бар’єрний риф – найбільшу на планеті систему коралових утворень. Подібно лісам на суші, вони підгодовують всю морську фауну: від мікроскопічного криля до велетнів-китів.

Ви уявити не можете, наскільки гнітюча картина такого собі безкрайнього «цвинтаря» самотніх решток атолів, ще недавно напоєних розмаїттям тваринного й рослинного  життя! А все – від безлічі стічних викидів із австралійських  ферм, підприємств, портів та трюмних вод суден, що проходять поряд… Плюс неконтрольований вилов акул, із плавників яких готують вишукану страву та ліки в країнах Південно-Східної Азії. Акули тут перебувають на вершині харчової піраміди, що починається з хижої морської зірки «тернового вінця» – основного ворога коралів Чим менше акул, тим більше «терновиків» і менше їхніх жертв – коралів, а у підсумку – життя в океані, звідки воно й вийшло на сушу.

Коло замкнулось: гублячи матінку-природу, ми пиляємо сучок, на якому сидимо. Чи не час схаменутися?

 

 

Юрій СКИБА

Поделиться
РубрикиБез рубрики

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

− 1 = 2