Уже три десятиліття відому канадську письменницю Еліс Манро називають кращим у світі автором оповідань, а її твори перекладені двадцятьма мовами. Для українського читача її відкриває «Видавництво Старого Лева» (Львів) збіркою оповідань «Забагато щастя», яку з англійської переклала Євгенія Кононенко.
Уже три десятиліття відому канадську письменницю Еліс Манро називають кращим у світі автором оповідань, а її твори перекладені двадцятьма мовами. Для українського читача її відкриває «Видавництво Старого Лева» (Львів) збіркою оповідань «Забагато щастя», яку з англійської переклала Євгенія Кононенко.
Як повідомляє сайт «Видавництва Старого Лева»( www. starylev.com.ua), колись критики охрестили 82-річну Еліс Манро «домогосподаркою від літератури», проте це не завадило неперевершеній майстрині короткої прози здобути Нобелівську премію, залишив позаду 195 цьогорічних номінантів, серед яких такі розкручені зірки й лідери за накладами, як Мілан Кундера, Умберто Еко, Філіп Рот, Томас Пінчон, Боб Ділан, Джойс Керол Оутс.
Працюючи в жанрі, що його багато хто вважає недостойним «великої літератури», письменниця зуміла досягти достоту несподіваних результатів.
Її проза змальовує непримітних з першого погляду людей, без якихось захмарних амбіцій і грандіозних життєвих планів, втім, від страхітливого фаталізму і парадоксальних вивертів їхніх доль аж мороз продирає шкіру.
І водночас оповідання позбавлені щонайменшої сльозогінності, притаманної «дамській прозі», щонайменшого проповідництва чи повчальних висновків. «Манро має абсолютно точний дар співпереживання – такий, що вас вправно втягує в зовсім інший світ», – The New York Times Book Review.
«Забагато щастя» – перша збірка оповідань українською. Це десять неймовірних історій від всіма улюбленої письменниці, де вона з притаманною їй доступністю й легкістю зображає цілий комплекс подій та емоцій, непередбачуваних шляхів та поворотів, у яких чоловіки й жінки вживаються зі всім, що трапилось із ними в житті. А інколи й перевершують самі себе.
«Неймовірна десятка… З цією збіркою вражаючих коротких оповідань Манро знову демонструє свою плідну уяву та вишукану письменницьку майстерність», – USA Today.
Авторка змальовує напрочуд реалістичних персонажів. Жінки різного покоління та суспільного становища, їхні друзі, кохані, родичі – здається, серед героїв можна впізнати своїх сусідів. Або й себе самого. Ведучи безкінечний внутрішній монолог, її герої (а найчастіше, звісно, – героїні) безкінечно програють в собі спогади про дитинство, шлюб, дітей – побачене і не забуте.
Зазначимо, що Еліс Енн Манро народилася 10 липня 1939 року в Онтаріо. Вийшовши заміж за майбутнього батька своїх дочок, вона покинула навчання в університеті і присвятила себе сім’ї. Та потяг до літератури, схоже, не відпускав її. 1963 року вона відкриває книгарню, що зветься «Книги Манро». А 1968-го видає першу збірку оповідань «Танок щасливих тіней», за яку її удостоєно Премії генерал-губернатора, найвищої літературної відзнаки Канади.
За все життя Еліс Манро не написала жодного роману: вона наполегливо працює в жанрі короткої прози, філігранно удосконалюючи свою майстерність. Персонажі оповідань – переважно домогосподарки, викладачки вишів чи звичайні вчительки, покинуті жінки та жінки-розлучниці, люди не надто виразні й, на перший погляд, геть не яскраві.
Її безсторонні оповіді здатні шокувати парадоксальними розв’язками, але ніколи не викликають до персонажів осуду, – радше зроджують спокійну констатацію: «Ось саме так усе і сталося…». Крім трьох генерал-губернаторських, Еліс Манро – лауреат Букерівської та Нобелівської премій.
Сторінку підготувала Ніна ВОРОПАЄВА
