Цього літа побачила світ нова збірка української поетеси Олени Ющук. Вірші – серед війни?! Коли ворожі ракети руйнують будинки – і палають книги на полицях. Коли тривога не тільки в душі – щодоби раз у раз за вікном завиває сирена. Коли все довшими стають списки загиблих, трохи схожі на віршовані рядки: кожне імя – з абзацу… Але ж недарма нова книга Олени Ющук називається «Здолаю перешкоди та загради!»

Зараз ворог намагається прорватися на криворізькому напрямку. Щодня – обстріли. А Олені здається: він цілить в її серце, адже Кривий Ріг – рідне місто поетеси.

Багато часу спливло відтоді, як у неї, чотирнадцятирічної дівчинки, лікарі діагностували важку невиліковну хворобу: «Тобі не можна сміятися. Не можна плакати. Не можна працювати. Не можна народжувати дітей. Нічого не можна!» – «Навіщо ж тоді жити?!» – вихопилося в юної Олени.

Вона перенесла надскладну операцію на головному мозку… і все зробила навпаки. Закінчила Нікопольське педагогічне училище. Працювала. Народила сина. Ковтала сльози, коли розпався невдалий шлюб, а батько навіть не пустив її з дитиною на поріг рідного дому. Багато років блукала, мов та Катерина, «в людях». Зрештою, опинилася в Запоріжжі…

Тепер Олена Ющук знає відповідь на запитання: «Навіщо?» Поезія завжди була з нею. Вона складала вірші… потроху. І раптом – наче вибух! З 1 січня 2018-го по 1 січня 2021-го Олена Завгородня (Ющук – її дівоче прізвище та поетичний псевдонім) написала тисячу віршів! Причому, не лише написала, а завдяки запорізькому другу Андрію Санчугову, ще й спромоглася їх видати.

Відтоді, коли це досягнення поетеси зареєстрували в Книзі рекордів України, минуло півтора роки. Зараз кількість написаних Оленою Ющук віршів наближається до двох тисяч. На рахунку в неї вісімнадцять збірок. До речі, цей факт я би оцінила як своєрідний рекорд також і Адрія Санчугова. Він не олігарх, а здібний менеджер, котрому (здогадуюся) дуже непросто було знайти кошти для публікації вісімнадцяти (!) поетичних збірок нікому попервах не відомого автора. Та навіть щодо останньої книжки пану Андрію, на жаль, довелося почути не одну відмову.

І все-таки збірка вийшла у світ. «Навіщо ж тоді жити?» – спитала колись юна Олена. Та саме задля цього! Задля людей, котрим потрібно її поетичне слово.

Олена виросла в російськомовному Кривому Розі. Тож, і вірші довго писала російською. Але в 2021 році в неї раз у раз стали народжуватися рядки українською, яку, попри все, поетеса вважає рідною. До нової збірки «Здолаю перешкоди і загради!» увійшов довоєнний вірш «Кордони серця непохитні…», що приніс Ющук не одну нагороду на міжнародних конкурсах та фестивалях. Поети – трохи провидці. Тож, Олена ніби щось передчувала, коли окинула оком кордони нашої країни, а закінчила вірш словами: «Незламна, всупереч вітрам».

Та решта поезій у цій збірці написані після 24 лютого. З тугою за мирним часом, із болем:

«Лив дощик теплий і рясний.

Попід домами бігли люди…

В календарі – кінець весни,

Та третій місяць в серці – лютий…»

Але також із тим єдиним, що нам усім залишається, – надією на перемогу. Таких строф у збірці багато, процитую лише деякі:

«…А ми відчули, що таке хоробрість,

Лише пізнавши серцем Україну!»

«…Тече Дніпро,

Як вир душі – незнаний,

Мов крізь лещата зради і зневір!

Стоїть народ –

Єдиний і незламний,

Як найміцніша скеля серед гір!»

«…Світ бурхливий до моря подібен!

Буря темна в безодню несе.

Нам раніше лиш мир був потрібен.

А тепер – ПЕРЕМОГА! І все!»

Приблизно половину збірки «Здолаю перешкоди і загради!» складають вірші… чеських поетів, котрі Ющук переклала українською. Цей розділ називається «Подана рука». І не випадково.

Коли почалася війна, Олена Яківна жила в Запоріжжі поблизу Малого ринку. Під час повітряних тривог по кілька годин проводила в бомбосховищі ТРЦ «Аврора» (саме того торгово-розважального центру, який, зрештою, зруйнувала рашистська ракета)… Але ж їй через хворобу навіть на вулицю виходити не бажано! Не можна ні сміятися, ні плакати, ані, звісно, лякатися. «Від страху та тривоги погіршилося самопочуття, – зізнається пані Олена. – Відчула: треба їхати».

Дорога і переживання далися взнаки: коли вона прибула в Чехію, подолавши за чотири доби на перекладних кілька тисяч кілометрів, їй довелося п’ять днів отримувати психологічну допомогу. Тепер Олена Ющук мешкає в місті Плзень. Час від часу поетеса роздає на вулицях листівки зі своїми патріотичними віршами.

«Мене вже багато хто знає. Саме через ці листівки, – пише Олена Ющук у Фейсбуці. – Українці за кордоном потребують підтримки, бо вони відірвані від рідної землі. Я просто спілкуюся з ними. Це дає сили і мені теж».

Можна сказати, що їй у житті… пощастило. Бо вона знайшла відповідь на своє: «Навіщо?» А ще – бо на її шляху завжди зустрічалися добрі люди. Приміром, як та бабуся, котра багато років тому прихистила Олену із сином-немовлям у своїй хаті. Або як Андрій Санчугов, котрий став «батьком» вісімнадцяти її книг. А в Плзені – як ерудитка Івана Горнекова, завдяки якій глибшими стали переклади віршів чеських поетів, вміщені у збірці «Здолаю перешкоди і загради!»

Ще раз процитую Олену Ющук:

«Ворожа суть – лиха, масна.

Що нам ці виповзки зміїні!

Протиотрута є міцна –

Єднання, мужність України!

Коли воєнні ллють дощі,

В містах – руїна на руїні,

Всі люди доброї душі,

Подайте руку Україні!»

Завершується збірка віршем Олени Ющук «Нащо, пташко, так співаєш?» Поетеса сама переклала його чеською мовою. Вірш про невгасиму тугу за рідним краєм – нехай навіть чужина дуже гарна й до тебе доброзичлива.

На цьому я збиралася поставити крапку. Але не можу не поділитися маленьким секретом: поезії Олени Ющук зацікавили канадську діаспору. За океаном планується презентація її творчості.

 

Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поделиться