«Сімейна медицина»: всьому свій час

У попередньому номері ми розпочали розмову про медичну реформу із заслуженим діячем культури і техніки України, доктором медичних наук, професором, завідувачем кафедри сімейної медицини Запорізької медичної академії післядипломної освіти Володимиром Кошля. Наразі публікуємо закінчення цього актуального інтерв’ю.

– Загалом один сімейний лікар може обслуговувати до двох тисяч осіб. Зрозуміло, що одночасно на прийом усі не потрапляють. Але існує сезонність захворювань, наприклад, період застуд і грипу. Як в таких авральних умовах регулюється процес прийому? Скільки часу відводиться на пацієнта і чи можна за цей проміжок провести якісний огляд?

– Якщо за дверима лікаря вишикувалася черга, звісно, докладно поговорити з пацієнтом не вдасться. Пам’ятаю, коли ще сам практикував, у період епідемій за три години доводилось оглядати по тридцять хворих. Якщо ж у сімейного лікаря є навички, то відведених законом 10-12 хвилин має вистачити на прийом. Та є й свої мінуси: в такому цейтноті існує ризик пропустити ускладнення. Схема та сама: реєстратура – кабінет сімейного лікаря. До речі, нині у Запоріжжі діє ще й електронна черга. І таке регулювання дуже правильне – воно допомагає організовувати і хворому, і медику свій час.

– А чи існує ліміт відвідин сімейного лікаря одним пацієнтом – наприклад, за рік не більше дванадцяти разів абощо?

– Ні. Людина може відвідувати обраного нею спеціаліста, якщо в тому є необхідність. І додому може викликати. Підставами, як і раніше, служать висока температура або інфекційні захворювання, ті ж кір або вітряна віспа.

– Володимире Івановичу, то як же правильно обрати собі лікаря? Слід походити по поліклініках чи співпрацювати з тим фахівцем, який був твоїм дільничним?

– Думаю, можна починати з лікаря, котрий раніше обслуговував, а потім, згідно з законом, є можливість змінити сімейного лікаря на іншого. Тут мова і про компетентність, і про особисте порозуміння. Це може бути як працівник комунальної установи – сімейних амбулаторій Центрів первинної медико-санітарної допомоги, так і приватний спеціаліст. Їхня діяльність практично нічим не відрізняється, оскільки бюджетні кошти, що йдуть за пацієнтом на надання медичної допомоги лікарями загальної практики, як правило, асимілюються в амбулаторіях, а кількість пацієнтів значиться в електронних базах. Держава повинна регулювати такі стосунки.

– Як саме?

– Людина обирає собі фахівця або за місцем реєстрації, або в іншому районі, навіть іншому місті чи області – за бажанням, і підписує з ним документ, який надає йому право на обслуговування у даного лікаря. Тим самим пацієнт автоматично у електронному реєстрі переводиться з «червоного» списку до «зеленого», тобто переліку тих, хто визначився зі спеціалістом. До речі, можна угоду не укладати одразу ж, а для початку ознайомитися з кваліфікацією лікаря на практиці, і вже тоді закріпити своє рішення письмово. Дія документу не обмежена в часі, а укласти його можна будь-коли.

– А в яких випадках контракт може бути розірваний?

– Пацієнтом – якщо не складаються міжособистісні відносини або він чимось невдоволений. З боку ж лікаря угода розривається лише у зовсім крайньому випадку. Ну, і з обох сторін, у разі переїзду. Хоча й у цій ситуації припинення співпраці не обов’язкове.

– До речі, якщо фахівець йде у відпустку, хворіє, перебуває у відрядженні або припиняє практикувати, що відбувається з його пацієнтами?

– Ніхто без уваги не залишиться. Бо є такий метод роботи – асоціативний, коли працює не один сімейний лікар, а два-три. Тому хвилюватися не варто.

– Володимире Івановичу, один лікар загальної практики може обслуговувати всю родину? Або навпаки, кожен член родини мати свого особистого лікаря?

– Як завгодно. Хоча варто зазначити, що краще мати одного фахівця, який знатиме сімейний анамнез, спостерігатиме розвиток людини – відтак і хвороб – від народження, а отже зможе швидше і ефективніше консультувати чи надавати медичну допомогу.

– А що стосується обслуговування сімейними лікарями жителів сільської місцевості – воно дуже відрізняється від міської системи?

– Єдина, але суттєва відмінність – певне значення мають транспортні проблеми. Лікар може працювати на кілька віддалених одне від одного сіл. Інколи дістатися пацієнта, коли не маєш автівки, непросто. Медикам доводиться їздити власними машинами, автобусами або навіть велосипедами. Практично ніде у сільській місцевості, на жаль, немає робочого транспорту. Тут дуже допомагають медсестри або фельдшери, котрі живуть на тих територіях. Правда, зараз кажуть, що фельдшерів перекваліфіковують у парамедиків. Тож ми ризикуємо втратити кваліфікованого самостійного спеціаліста і натомість отримати людину, яка зможе надавати швидку, але лише поверхневу допомогу.

– Підіб’ємо певні підсумки. Перший етап реформування медицини закінчився. На вашу думку, система вже запрацювала чи ще є певні недоліки?

– Первинна ланка, скажімо так, стала на рейки. Практично в усіх містах і районах Запорізької області нині працюють лікарі загальної практики. Нині їх близько тисячі. Вони мають необхідний рівень знань та навичок, виконують свої обов’язки. Звичайно, всі час від часу проходять перекваліфікацію за різними напрямками – терапія, педіатрія, акушерство і гінекологія, дерматовенерологія, психіатрія тощо, аби вдосконалити свої уміння та поліпшити якість обслуговування населення.

Тож, якщо ви ще не обрали собі сімейного лікаря, час є. Інформацію про фахівців можна отримати у Центрах первинної медико-санітарної допомоги, в Інтернеті, у друзів чи знайомих. Пам’ятайте: у вас завжди є вибір і право на якісне обслуговування кваліфікованим спеціалістом.

Юлія Сафронова