Коли з життя йде добрий друг, відомий актор, улюбленець багатьох – це тяжко і болісно. Коли така людина йде передчасно, важче в сто разів. Він міг ще стільки хорошого зробити, досягти омріяного і багато років дарувати людям радість своїми роботами. Але вже півроку його нема, і цього не зміниш. З-поміж втрат театрального Запоріжжя за останні роки ця, можливо, найтяжча. Адже Олександр Волчков, який у червні 2017-го відзначив свої п’ятдесят п’ять, відчайдушно боровся з хворобою і всі ми вірили, що він переможе.
Пам’яті актора театру і кіно Олександра ВОЛЧКОВА (1962-2017)
Коли з життя йде добрий друг, відомий актор, улюбленець багатьох – це тяжко і болісно. Коли така людина йде передчасно, важче в сто разів. Він міг ще стільки хорошого зробити, досягти омріяного і багато років дарувати людям радість своїми роботами. Але вже півроку його нема, і цього не зміниш. З-поміж втрат театрального Запоріжжя за останні роки ця, можливо, найтяжча. Адже Олександр Волчков, який у червні 2017-го відзначив свої п’ятдесят п’ять, відчайдушно боровся з хворобою і всі ми вірили, що він переможе.
Вірили, бо Сашко за своєю природою був переможцем і оптимістом. Він ніколи не впадав у відчай, завжди жартував, мав у запасі мільйон анекдотів із власного життя й любив їх розповідати. От, наприклад, історія про те, як в одній виставі він виконував роль жінки і був настільки переконливим, що журналістка назвала його… актрисою! І хоч акторську професію Волчков обрав не одразу, саме цей вибір став визначальним: від випуску з Харківського університету мистецтв імені Котляревського (1987) до кінця життя він не зрадив свого покликання.
Перші ролі Олександр зіграв у виставах запорізького театру імені Щорса (нині Магара): «Нічна повість» Хоїнського, «Трамвай «Бажання» Вільямса, «Діти Арбату» Рибакова, «Любов під в’язами» О’Ніла. Органічний, пластичний, енергійний – Волчков зачаровував глядачів яскравістю образів, а глядачок – звабливим темпераментом. У середині дев’яностих і на початку двотисячних він залишив театр і знімався в кіно, а з 2009 року поєднував обидві ці стихії: служив у театрі імені Магара і постійно знімався в українському кіно та серіалах («Пляж», «Застава», «Спрага», «Відділ 44», «Пес», «Врятуйте наші душі», «Фото моєї дівчини», «Слуга народу-2»).
За тридцять років у мистецтві Олександр створив десятки самобутніх образів на сцені і в кіно. Менше року тому всі ми бачили його неповторного Кочкарьова в «Одруженні» Гоголя, зворушливого Менахема в «Тев’є-молочнику» Горіна, Сержа в «Школі з театральним нахилом» Ліпскерова (диплом фестивалю-конкурсу «Січеславна-2012»), Кайдаша в «Кайдашевій сім’ї» за Нечуєм-Левицьким, Фелікса в «Подрузі життя» Корсунського… Його персонажі завжди були виразні, характерні, пластичні, наділені теплим гумором і жагою життя. Він умів передати на сцені і людську тугу, і щиру радість. Сашко був одним із тих акторів, заради яких спеціально приходить глядач до залу: його Кочкарьова або Фелікса хотілося дивитись сотні разів.
Пригадую, як під час обговорення вистави «Загублена любов» членами журі фестивалю-конкурсу «Січеславна-2012» одна з найавторитетніших театрознавиць, Валентина Заболотна (нині вже теж покійна) відзначила особливий погляд Олександра, невисловлений біль, що передавали його очі. А роль же була крихітна – іншого когось, мабуть, і не помітили б у ній. Та й повернення Волчкова до театру теж відзначилося яскравим епізодом: він зіграв Юду в «Апостолі Андрії» Бориса. У нагромадженні різнорідних картин та епізодичних персонажів його образ впадав в око і неодмінно запам’ятовувався.
А яким зворушливим був Волчков у «Подрузі життя»! Діловито-метушливий на початку вистави, недолугий і кумедний у сценах залицянь до нього і вражаюче зболений у фіналі. «Маленька людина» епохи застою, смішний непримітний чоловік, що хотів від життя простої елементарної речі: бути потрібним, коханим. Роль Фелікса була однією з його улюблених. Він так хотів зіграти її ще раз! Але не зіграв. Чи не судилося, чи які сили завадили – хтозна. Та останні оплески прозвучали для нього вже… після життя.
Кажуть, не буває незамінних. Можливо. Може, є такі, хто вміє знайти заміну кожному. Та для рідних, для друзів і шанувальників Саша Волчков був незамінним. І залишається таким.
Наталія Ігнатьєва, театрознавець
