Ще не так давно, якихось декілька десятиліть тому, така хвороба як ВІЛ/СНІД звучала мов вирок. Більш того, люди, що мали такий статус, на теренах пострадянського простору зазнавали на собі соціального таврування, і це вкрай негативно впливало на соціалізацію людини у суспільстві.

Зараз рівень сучасної медицини дозволяє пацієнтам із зазначеним діагнозом вести повноцінне життя – за умови, що людина буде дисципліновано ставитися до процесу лікування. Але під час війни ситуація в Україні позначилась на ВІЛ-інфікованих.

За словами лікаря вищої категорії, завідувачки амбулаторно-поліклінічним відділенням КНП «Центр профілактики та боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІД» Одеської міської ради Ганни Горбунової, в перші місяці війни її підопічним було дуже важко.

– До 24 всі ліки наші пацієнти отримували у необхідній кількості, як і АРТ (антиретровірусна терапія). А потім поставки були заблоковані, тому обмежили видачу ліків. Якщо до вторгнення видавали терапію більше ніж на декілька місяців, то після – лише місячну норму. Багато людей вирішили виїхати з країни та хотіли отримати терапію наперед, бо переривати прийом препаратів ні в якому разі не можна. Та завдяки допомозі благодійних організацій ми змогли вчасно вирішити це питання й доставити ліки в Україну різними шляхами, – каже вона.

Треба зазначити, що війна вплинула не тільки на фізичну складову здоров’я українців з ВІЛ-статусом, а й на їх психологічний стан. Лікар-психолог Олеся Персидська говорить, що від початку вторгнення РФ до неї продовжують приходити люди з різними проявами психічних розладів.

– Пацієнти скаржаться в основному на прояви тривоги та депресії. Багато хто вже побував на прийомі у психіатра або невропатолога, деякі приймають антидепресанти чи препарати, які знімають нервовий стан. Але для людей з позитивним ВІЛ-статусом війна створила додатковий фактор стресу через розпач і невпевненість у тому, отримають вони завтра необхідні ліки чи ні. Отже, моя робота полягає сьогодні в тому, щоб заспокоїти пацієнтів й показати їм, що не все так погано, як вони собі уявляють, – каже фахівець.

Як зазначає Олеся, серед її пацієнтів з ВІЛ-статусом є й такі, хто брав участь у бойових діях.

– Деякі хлопці пережили посттравматичний стресовий розлад, і якщо його не лікувати, є можливість розвитку психічної патології. Таким людям дуже важко адаптуватися у соціальному середовищі, налагоджувати комунікацію, почати працювати. Багато хто з них не бачить подальшого сенсу в житті та не розуміє людей, які не переживали того, що пережив такий пацієнт, – додає психолог.

Під час війни людей з ВІЛ-статусом підтримують різні громадські організації, які надають їм необхідну допомогу. Про це розповіла голова правління Благодійної організації «100 відсотків життя. Одеса» Алла Ходак.

В нас є проєкти, спрямовані на різні цільові групи. В тому числі допомагаємо медичним закладам, надаючи їм швидкі тести, що визначають інформацію щодо наявності антитіл ВІЛ-інфекції у крові людини. Якщо тест позитивний, наші соціальні працівники консультують і пояснюють, як стати на облік і на постійній основі отримувати допомогу. Багато проектів ми робимо за сприянням міжнародних донорів, – каже вона.

Алла Ходак поясняє, що дякуючи прийому АРТ людина з ВІЛ-статусом ніяким чином не відрізняється від будь-якого іншого індивідуума. Єдине, що необхідно робити, – своєчасно приймати необхідні препарати.

– Ми комунікуємо з хлопцями, які зараз служать в ТРО і ЗСУ. Вони раз на 3-6 місяців приїжджають до нас за ліками або забирають їх у встановленому місці, де зручніше. На сьогодні держава повністю спонсорує закупку АРТ, тож пацієнти отримують її абсолютно безкоштовно.

Проблема в тому, що деякі люди живуть далеко за межами Одеси й не мають змоги та грошей постійно їздити за препаратами до міста. Але завдяки спонсоруванню міжнародних донорів ми вирішуємо данні питання і відправляємо препарати поштою. Та, нажаль, не всі пацієнти, які живуть далеко за містом, проінформовані про таку послугу, – зазначає Ходак.

Говорячи про таку хворобу як ВІЛ/СНІД, неможливо оминути проблему «соціальної стигматизації». Значна кількість людей вважає, що стигма або таврування за хвороби людини залишись в минулому. Проте бувають випадки, коли стереотипи залишаються у головах багатьох людей.

Мешканка Одеси Галина вже достатньо довго живе зі статусом ВІЛ, але це не заважає їй вести повноцінний спосіб життя. Втім, проблема «соціальної стигми» все одно дає про себе знати.

– На той момент, коли дізналася діагноз, я мешкала у маленькому селі, і про те, що інфікована, стало відомо після того, як народила дитину. На жаль, лікарську таємницю зберегти не вдалося, про мою хворобу дізнались родичі, сусіди, знайомі… Мені і в очі про це люди говорили, не вірили, що я не вживаю ніяких наркотиків. Для людей ВІЛ асоціюється з онкологічними, а то й з гіршими захворюваннями. Дійшло навіть до того, що у мене на будинку писали фарбами слово «СНІД» і його не можливо було стерти…

Мені не відразу повідомили про те, що маю позитивний статус ВІЛ, а десь через 1,5 місяця після пологів. Ніхто з лікарів не попереджав, що дитину ні в якому разі не можна годувати грудним молоком. На той час не зовсім розуміла, що мене чекає попереду, як зі всім цим жити, бо самі лікарі не володіли інформацією.

Потім дитину відмовилися приймати спочатку у дитсадок, а згодом – до школи. Тут синові запропонували навчання за індивідуальною програмою. Але ж парадокс в тому, що жоден вчитель не погодився вчити заражену дитину! Дійшло до того, що коли однолітки дізналися про його діагноз, сина дуже сильно побили.

Зараз він вже дорослий чоловік, отримав вищу освіту, працював за кордоном, але коли в Україні почалася війна, повернувся додому і почав допомагати людям. Хоча, якщо чесно, я була проти цього, бо син – хороший спеціаліст, а тут таких перспектив, як за кордоном, у нього немає…, – підсумовує Галина.

Довідка

З 1.01.2021 до 30.09.2021 тільки по Одеській області було зафіксовано 3700 випадків інфікування ВІЛ/СНІД. 75% людей були інфіковані статевим шляхом. За словами спеціалістів, інфікування ін’єкційним шляхом в Україні значно знизилось завдяки введенню ЗПТ (Замісна підтримувальна терапія). На сьогодні в умовах воєнних дій точну статистику захворювання дізнатись немає можливості з причини міграції населення.

 

Олексій ВЛАСОВ

На час війни призову до строкової служби в Україні не буде

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поделиться