Зустріч президента Азербайджану Ільхама Алієва та прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна у Вашингтоні свідчить про зміну геополітичного ландшафту на Південному Кавказі. Довгий час Росія була єдиним арбітром у конфлікті навколо Нагірного Карабаху, але її позиції були підірвані вторгненням в Україну. Тепер лідери обох країн шукають посередництва у США.
Чому США стали посередником?
Зустріч, що відбулася у Вашингтоні, є частиною миротворчих амбіцій президента США Дональда Трампа, який, за його словами, хоче отримати Нобелівську премію миру. Після того, як його плани щодо України та Гази не дали швидких результатів, він звернув увагу на вірменсько-азербайджанський конфлікт, де бойові дії давно закінчилися.
Водночас, ця подія стала можливою завдяки зростанню невдоволення в Баку та Єревані щодо ролі Москви.
Азербайджан нещодавно пережив дипломатичне загострення з Росією.
Вірменія вважала, що російське посередництво було упередженим на користь Азербайджану.
Еліти обох країн дедалі більше тяжіють до суверенітету, віддаляючись від впливу Москви, що стало особливо помітно після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Ключові розбіжності та компроміси
Незважаючи на прогрес у двосторонніх переговорах, деякі питання залишаються невирішеними.
Конституція Вірменії: Алієв наполягає на зміні вірменської конституції як передумові для підписання мирного договору.
Транспортний коридор: Угорщина та Вірменія сперечаються щодо контролю над залізничним сполученням з азербайджанським ексклавом Нахічевань. Компромісний варіант передбачає, що митні перевірки здійснюватиме американська приватна компанія, що дозволить Вірменії зберегти суверенітет, а Азербайджану — уникнути взаємодії з вірменськими прикордонниками.
Однак, як зазначають експерти, поспішна інтервенція США, без належної дипломатичної підготовки та з необережними коментарями, може підірвати прогрес, досягнутий в ході прямих двосторонніх переговорів.
Нобелівські амбіції Трампа
Зустріч у Вашингтоні називають продуктом “миротворчого генія” Трампа, що, як вважають аналітики, є частиною його прагнення отримати Нобелівську премію миру. Ця мотивація дозволила залучити до переговорів як Вірменію, яка шукала зовнішнього впливу для виведення процесу з глухого кута, так і Азербайджан, який прагне поглибити відносини з Вашингтоном.
