Аналітична колонка Святослава Хоменка для BBC влучно підсвічує розрив між зовнішнім політичним тиском та внутрішньою українською реальністю. Ідея оголошення виборів 24 лютого 2026 року виглядає не просто логістично неможливою, а й емоційно дисонуючою з настроями суспільства.
Ось ключові аргументи, чому сценарій “вибори навесні” стикається з жорстким опором реальності:
1. Емоційний та символічний бар’єр
24 лютого для українців — це день болю, пам’яті та консолідації навколо виживання, а не початок політичних перегонів. Оголошення виборів у четверті роковини вторгнення було б сприйнято як зневага до пам’яті загиблих та ігнорування щоденної загрози. Президент Зеленський уже підкреслив: “Спочатку — безпека, потім — політика”.
2. Соціологічне несприйняття
Опитування початку 2026 року (КМІС) демонструють чітку позицію громадян:
-
Лише 10% українців вважають за можливе проведення виборів до повного припинення вогню.
-
Близько 60% переконані, що вибори можливі лише після закінчення війни.
-
Понад 60% виступають проти ідеї онлайн-голосування, що робить неможливим залучення мільйонів біженців та військових без фізичних дільниць.
Читайте також: Японія приєднується до PURL: Токіо купуватиме обладнання для ЗСУ у США
3. Юридичний та логістичний тупик
Конституція України прямо забороняє вибори під час воєнного стану. Крім того:
-
Позиція ЦВК: Між скасуванням воєнного стану та днем голосування має пройти щонайменше 6 місяців для оновлення реєстрів та підготовки інфраструктури.
-
Безпека: Ракетні удари по Львову, Києву та Дніпру, які тривають у лютому 2026-го, унеможливлюють скупчення людей на дільницях.
-
Парламентський консенсус: Усі фракції Верховної Ради ще у 2025 році підписали меморандум про відтермінування виборів до кінця війни.
4. Тиск Вашингтона vs Українські реалії
Адміністрація Трампа справді прагне “закрити кейс” до червня 2026-го, аби зосередитися на власних проміжних виборах. Проте, як зазначає автор, дедлайни Білого дому часто ігнорують складність ситуації на місцях:
-
Невирішеність питання окупованих територій.
-
Відсутність реальних гарантій безпеки від РФ (що підтверджується ігноруванням “енергетичного перемир’я”).
